Українська бочка з порохом

avatar

Днями отримав чергове соціологічне дослідження від соціологічної групи «Рейтинг» та, зізнаюся, почав читати з думкою, що зайвий раз витрачаю свій час. Адже які сьогодні цифри можуть викликати інтерес, крім квінтесенції майже всіх результатів останніх соцопитувань – рейтинг Віктора Януковича та партії влади падає, натомість зростає кількість людей, які вважають, що країна йде не в правильному напрямку? Та й до цієї квінтесенції вже якось звик. Але вийти із стану апатії (досі я направду думав, що апатія огорнула геть все суспільство, і, до речі, такої думки дотримується переважна більшість політичних експертів) мені дозволили настрої львів‘ян, що були досліджені соціологами  протягом 19 — 26 травня.

Соцопитування було здебільшого присвячене реакції мешканців Львова на відомі цьогорічні події 9-го травня (83% опитаних назвали ці події спланованою провокацією, і цей результат був абсолютно прогнозованим). Але мене більше зацікавило інше — 63% львів‘ян, що взяли участь в опитуванні, погодились з тезою, що в Україні назрівають революційні настрої. Між іншим, в грудні 2010-го таких у Львові було 42%, в березні – 57%. Тенденція, однако. У грудні минулого року лише 32% опитаних мешканців міста вірили в те, що вже в найближчий час революційні настрої можуть вилитися в масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року, у березні –  46%, а у травні – вже понад половина — 56%. Нарешті, останнє — 43% львів’ян наразі готові особисто брати участь в акціях протесту.

Звичайно, у Львові та вцілому в Галичині сьогодні панують найрадикальніші в країні настрої. Чим, між іншим, охоче користується українська влада, намагаючись закрити галичан в своєрідне гетто, протиставляючи іх решті країни (подекують, що Банкова виключно виконує в цьому плані настанови Москви, але менше з тим). Хоча для будь-якої людини, що подорожує країною останніми місяцями, очевидно – настрої на Волині мало чим відрізняються від настроїв галичан, настрої на Поділлі – від настроїв волинян, настрої над Дніпром – від настроїв подолян, настрої в Харкові – від настроїв наддніпрян тощо. Дещо відрізняється Донбас та Крим. І якщо кримчани можуть кивати на «засилля донецько-макіївських», то в Донецьку та Макіївці лишається нарікати лише на своє відображення в дзеркалі.

Само собою напрошується аналогія з Балканами, які довгі роки вважалися «пороховою бочкою Європи». Хоча вибухонебезпечність там завжди підтримувалася нерозв‘язаними міжнаціональними конфліктами. В Україні, на щастя, міжнаціональних конфліктів майже немає. Але є інший конфлікт, «міжстановий» – між владою «панів» та простим народом. Він також виник не сьогодні, але саме сьогодні цей конфлікт стає рушієм всього, витісняючи на маргінес суспільну апатію (досі вважалося та й вважається, що саме апатія і  є ось цим рушієм). Все те, що нині ширяє Україною, нагадує більше післявоєнну Сербію (десятирічної давнини, не плутати з Другою світовою) або хоча б уявлення про післявоєнну Сербію власне у сербскому кінематографі. Перше, що приходить на думку, це  фільм Горана Паскалєвіча «Бочка з порохом» (Bure Baruta), де показана сербська зневіра всіх у всьому кінця 1990-х, і де позитивні герої в наступному епізоді миттєво перетворюються в негативних. Чи не нагадує це комусь те, що нині відбувається в головах мешканців Донбасу? Але, на останок, повернемося до Львова. Є два варіанта, чому влада постійно чиркає сірниками конкретно біля львівської «бочки з порохом». Перший – хитрий план з відверто садистськими мотивами. Другий – спонтанна дитяча забавка без будь-яких думок про наслідки. Переконаний, що другий варіант більш ймовірний.

Запись опубликована в рубрике Блоги Комментариев. Добавьте в закладки постоянную ссылку.